Шляхи баяна
Талановиті ентузіасти
Завжди з народом
Виконавська майстерність ансамблю
Творчість художнього керівника
Післямова
ШЛЯХИ БАЯНЛ
Серед народних музичних інструментів баян за своєю популярністю посідає одне з перших місць. І в художній самодіяльності, і в різноманітних професіональних колективах — всюди бачимо цей інструмент.
Мистецтво гри на баяні розвивається в багатьох аспектах — це і сольна гра, і ансамблева, і оркестрова, участь баяністів у різних сталих і експериментальних музичних колективах.
Одним з найвизначніших явищ мистецтва гри на баяні Радянської України є творча діяльність квартету баяністів Київської філармонії. Цей ансамбль є оригінальним за складом музичних інструментів, у звязку з чим його концертний репертуар інструментовано так, що він може бути виконаний у квартеті баяністів іншого інструментального складу лише після відповідної переробки К
Квартет баяністів Київської філармонії має чимало попередників, причому деякі з них були визначними творчими колективами, широко відомими в нашій країні.
У 1970 році сповнилось 100 років з часу створення в Росії першої хроматичної гармоніки — прототипу сучасного баяна. Заслуга створення такої гармошки належить тульському музичному мацстрові й громадському діячеві М. Білобородову (1828—1912), все життя якого було віддане справі розвитку мистецтва гармоніки в Росії. В кінці 80-х років Білобородов організував оркестр хроматичних гармонік, до складу якого входили спочатку інструменти на зразок конструкції 1870 року, а потім за творчим доробком Білобородова оркестр поповнився новими видами гармонік, різними за своїми діапазонами і тембрами. Крім народних танців і пісень, оркестр виконував і класичну музику, зокрема в концерті, що відбувся 10 грудня 1907 року в Малому залі Московської консерваторії. До програми концерту входили уривки з опери М. Глінки «Іван Сусанін», інтродукція до опери П. Чайковського «Пікова дама» та інші досить складні твори професіонального музичного мистецтва. Діяльність цього оркестру була поворотним пунктом в історії розвитку російської гармоніки.
З 1901 року Білобородов передав оркестр своєму учневі В. Хегстрему, який успішно керував його роботою. Згодом керівництво оркестром перейшло до М. Хег-стрема (сина В. Хегстрема). Цей оркестр проіснував до самого початку Великої Вітчизняної війни, маючи незмінний успіх у робітничо-селянської аудиторії.
Один з провідних радянських композиторів Андрій Якович Штогаренко свій творчий шлях розпочав у Донбасівському самодіяльному ансамблі баяністів, організатором і художнім керівником якого був сам. За рішенням ЛКСМУ цей колектив носив почесне звання «Першого українського камерного ансамблю баяністів ім. Комсомолу».
Це був секстет в такому складі: 4 баяни, 2 гармоніки високого регістру та фісгармонія (виконавець партії фісгармонії — А. Штогаренко).
Створенню професіональних ансамблів баяністів сприяла поява в музичному побуті нашої країни хроматнчної гармоніки-баяна досконалої конструкції. У 1907 році петербурзький майстер гармоніки П. Стерлігов виготовив для славнозвісного гармоніста того часу Якова Федоровича Орланського-Титаренка (1877—1941) високоякісну хроматичну гармоніку. її основні конструктивні особливості збереглися до нашого часу в типовому баяні. Тоді ж артист і майстер назвали нову гармоніку баяном (на честь легендарного староруського співця-гусляра Бояпа). Ця назва потім закріпилася у пас за всіма кноіючними трирядними хроматичними гармоніками.
Нове конструктивне рішення хроматичної гаромніки значно збагатило технічні можливості інструмента і розширило перспективи створення професіональних музичних колективів, покликаних репрезентувати не лише народну, а й класичну музику.
Невеликі ансамблі баяністів працювали в багатьох містах країни.
У Ленінграді в 20тх рокдх працювало тріо баяністів у складі: Я. Орланського-Титаренка, К. Литвиченка та Т. Кукушкіна. Понад тридцять років (з 1924 р.) працювало славнозвісне тріо баяністів: Я. Попков, О. Кузнє-цов та М. Макаров (з 1934 ф. — Я. Попков, О. Кузнє-цов та О. Дашілов). Популярність тріо (здобута не лише виступами по радіо, а й записами великої кількості грамплатівок) сприяла широкому поширенню російського народного інструмента баяна в багатьох республіках Радянського Союзу.
У 1924 році викладач Красноярського музичного технікуму І. Онсгін створив квартет баяністів, у якому, крім нього, грали його брати Олексій і Петро та дружина Марія Онєгіна. 10 років квартет гастролював у Сибіру, на Далекому Сході та Уралі. У 1934 році, після офіційного прослухування квартету в Москві, йому було надано ім'я композитора М. Іполитова-Іванова, який високо цінував виконавську майстерність квартету, особливо виконання класичних творів. Квартет працював протягом 25 років. З 1935 року по 1963 рік у Красноярську існував квартет баяністів під керуванням І. Черних.
Напередодні Великої Вітчизняної війни ансамблі баяністів, особливо самодіяльні, набули великого поширення. Поширені були також оркестри. Перший професіональний оркестр гармоністів у Союзі було створено в 1926 році в Москві (керівник Л. Банович). У 1933 році оркестр дістав офіційну назву «Перший в СРСР дер-жавпий симфонічний оркестр гармопістів». За 13 років творчої діяльності оркестр проробив величезну роботу, пропагуючи по всій країні високохудожні музичні твори.
Ідея симфонізації оркестру народних інструментів особливо втілилась в творчій діяльності Харківського оркестру народних інструментів, організатором і керівником якого був В. Комаренко (1877—1969). Основу інструментального складу цього оркестру складали домри й балалайки. Але для виконанпя оркестром симфонічної літератури Комаренко вводить до його складу оркестрові гармоніки, що імітують тембри духових інструментів — флейту, гобой, кларнет, фагот, валторну. Всі ці інструменти мали баянну клавіатуру і, таким чином, будь-який музикант, що вмів грати на баяні, міг також викопувати партії духових інструментів симфонічного оркестру. Оркестр Комарепка працював активно до самого початку Великої Вітчизняної війни.
Якщо художня спрямованість оркестрів Бановича та Комарепка дещо суперечлива, то пе викликає жодних сумнівів те, що самі учасники таких колективів досить активно прилучалися до сфери прекрасного в найвищій формі інструментальної творчості — симфонічній.
У післявоєнні роки радянське ансамблеве мистецтво гри на баяні збагатилося рядом прекрасних кваліфіко
ваних творчих колективів. Понад двадцять років пропагують мистецтво гри на баяні московські баяністи Л. ПГаласв та М. Крилов. Цей дует відомий навіть за межами Радянського Союзу. Плідно працюс тріо баяністів в складі: А. Суркова, В. Мотова, Л. Гаврилова, що також демонструють високу виконавську майстерність, витопчену інтерпретацію класичних творів. Цей жанр продовжує свос творче життя в умовах самодіяльності, де нерідко баяпісти досягають значних успіхів. Ось уже не один десяток років існує оркестр московського музичного училища ім. Жовтневої революції.
Не можна не відзначити концертної діяльності надзвичайно популярного в 60-х роках інструментального с квартету Бориса Тихонова, до складу якого входили: баян (з різними регістрами), кларнет, гітара й контрабас. Цей оригінальний естрадпий ансамбль став родоначальником багатьох подібних апсамблів у нашій країпі.
Тяжіння баяністів до великого музичного мистецтва, до досконалого художнього виконання шедеврів музичної класичної спадщини дуже яскраво і в оригінальпій формі виявилось через творчу діяльність ленінградського квартету так званих монофопів.
Ще наприкінці 20-х років Я. Орлаиський-Титаренко організовує квартет, до складу якого, крім самого Орденського, увійшли його син Сергій, В. Жерихов та А. Панов. Перші монофони для квартету були виготовлені на замовлення винахідника Я. Орланського різними музичними майстрами. Другий комплект монофонів був виготовлений майстром В. Самсоповим.
Монофон — це темброва гармоніка оригінальної конструкції. Його винахідник Яків Федорович Орлапський-Титаренко хотів домогтися розширення можливостей художнього виконання на інструментах типу гармоніки-баяна, падання виконанню складної поліфонічної і гармопічпої структури (створеної для іншого інструментарію) без жодних фактурних спрощень і змін. Монофони мають планки лише з одним звучним голосом, звідки й походить назва іцструмепта. Крім того, такою назвою винахідник хотів підкреслити певне відмежування пово-го інструмента від гармоніки взагалі і від баяна зокрема. Клавіатура монофона зроблена для однієї (правої) руки, ліва рука лише рухас міх. Міх монофона надто чутливий, це забезпечує штрихову техніку інструмента. Монофони мали ідеально чисту настройку і виразний, рельєфний тембр.
До першого складу квартету входили: Б.А.Комаров,
0. 3. Кудрявцев, П. А. Демидов, О. І. Тебнсв. До початку Великої Вітчизняної війни квартет провів значну музично-пропагапдистську роботу — виступав з концертами в Лепінграді, в Івановській області, па Далекому Сході, обслуговував діючі частини Фінського фронту (зима 1939—1940 років).
Високою виконавською культурою позначена також концертна діяльність уральського тріо баяністів у складі лауреатів Всеросійського конкурсу артистів естради
1. Шепельського, А. Хижняка та М. Худякова. Репертуар тріо різноманітний, з помітним нахилом до класичної і радянської музики.
Шляхи розвитку ансамблевого мистецтва гри на баяні надзвичайно різноманітні. Але на кожпому етапі знаходимо тенденції, характерні для загального розвитку радянської музичної культури в цілому. Особливої уваги заслуговує творчий досвід відомого квартету баяністів Київської філармонії на чолі з його художнім керівником заслуженим діячем мистецтв УРСР Миколою Івановичем Різолем.
Скачать книгу